Парасюк: Мій батько ніколи не керував охороною Буковеля, і з Коломойським ні він, ні я не знайомі. І те, що він із друзями стріляв по "Беркуту", неправда

Володимир Парасюк: Гроші мене не цікавлять. Не ловлю я кайф від машини за $100 тисяч або будинку в Козині, і місія, яку я собі прописав, не в тому, щоб усе це отримати

Завдяки КВК я розвивався творчо, і це мені знадобилося: вільніше почуваюся під час виступів

– Володю, добрий вечір!

– Вітаю вас!

– Мені дуже цікаво з вами розмовляти, і зараз я буду ставити вам гострі нестандарні запитання...

– ...буду радий відповісти. (Усміхається)

– Мало хто знає, чим ви займалися до своєї зоряної миті, до Майдану. Наскільки мені відомо, ви вчилися на факультеті електроніки Львівського університету, але закінчили економічний факультет. Чому змінили спеціальність?

– Ну, по-перше, були обставини, зі здоров’ям пов’язані, по-друге, працювати доводилося, а фізика – наука точна, вона потребує стаціонарного навчання, і я зрозумів, що потрібно на якусь гуманітарну спеціальність переводитися, або туди, де можна дистанційно навчатися, і перевівся на інший факультет.

– Ви були гравцем команди КВК "Еталон" (Львів)...

– ...так, був...

– ...тобто ви – "кавеенщик"?

– У той час – так.

– Цікаво було цим займатися?

– Дуже. Я цим пишаюся! Це прекрасна гра, вона збагачує інтелектуально, розвиває, і хоча багато журналістів намагається мене вколоти цим, як якимось "мінусом" моїм, я вважаю це "плюсом"...

– ...а чому це "мінус"? Нехай самі пограють...

– ...ні-ні, я просто кажу, що у студентські роки – це прекрасний час був, я об’їздив усю Україну, був за кордоном, ми багато комунікували з іншими людьми. Я розвивався творчо, і це мені знадобилося: вільніше почуваюся під час виступів.

– Ви самі тексти писали?

– Намагався більше автором бути – я не дуже сильний як актор. Але по-різному бувало.

– Найдотепніший свій жарт пам’ятаєте?

– (Сміється.) Чесно – ні. Але якщо до кінця програми щось прийде, обов’язково розповім.

– До подій на Майдані у вас була своя відеостудія, і працювали ви відеооператором на весіллях та інших урочистостях...

– ...так, заробляв цим.

– Добре у вас виходило?

– Ну, добре чи ні, не мені судити: це творча робота... Але клієнтська база була величезна, наші хлопці і за кордоном знімали. Якщо хотілося більше заробляти, сам ішов і знімав. Ще раз скажу: незадоволених клієнтів не було, тому що працювали командою, і навіть коли я все кинув і поїхав на Майдан, колеги мене підтримали, усі "хвости" мої підтягнули... Звичайно, довелося спілкуватися із клієнтами, просити вибачення за затримку. Були якісь фейки в інтернеті: мовляв, хтось залишився незадоволений. Але я це перевіряв, це все брехня.

Майдан організувало суспільство, а потім до нього просто примазалися політики

– Коли на самому початку Євромайдану я туди вийшов, я розумів: це ми, люди, які хочуть змін у своїй країні, стоїмо проти Януковича і злочинної влади, за євроінтеграцію України. І я розумів, що це люди організували Майдан. Потім я став розумнішим, уже чотири роки минуло, і я ставлю собі запитання: ну добре, а сцена, звук, світло? На це потрібні були гроші. І самі люди, учасники Майдану, кажуть: мовляв, це були ігри олігархів, це російський слід, це американський слід... Хто організував Майдан?

– Суспільство.

– Однозначно?

– Так. А до нього, якщо народною мовою говорити, просто примазалися політики. Зрозуміло, цей порив вони хотіли максимально використати у своїх цілях, і, звичайно, була сцена, певний майданчик, щоб виголошувати якісь спічі... І така практика, у принципі, в усіх країнах: цей порив народу політики намагаються якось використати. Але організували цей протестний рух тільки люди, тому що Янукович уже настільки всім...

– ...набрид і...

– ...(киває) закрутив гайки, що вони просто-напросто позривалися. Хочу сказати, що на Майдан виходили, у першу чергу, бізнесмени, які відчували шалений тиск. Син Януковича заліз у кишеню вже навіть не до великого бізнесу, а до середнього і дрібного. Коли він до Львова приїжджав і відбирав ринки, це вже не жарти були, ці люди розуміли: далі ще гірше буде.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Я зараз поставлю запитання і хочу чесної відповіді. В одну з річниць Майдану мене запитали, чи вийшов би я туди знову, і я відповів так: "Якби знав, що загине більше ніж 10 тисяч людей, що в України не буде Криму та частини Донбасу, що навіть курс буде не вісім, а майже 30, і що все піде так, як зараз, я б на Майдан не вийшов". А ви вийшли б?

– Так. Тому що якби ми не вийшли, через певний період часу ми би вже не були Україною і загинуло б набагато більше людей...

– ...усе-таки?..

– ...я думаю, так. Я вже розумів той момент, коли прийшов на Майдан і побачив ці масштаби, і коли побили студентів, коли мільйон українців вийшов на марш, що просто мітингом, пікетом якимось це не закінчиться, це надовго, це болючий шлях, із утратами та жертвами, і це треба усвідомити: ми повинні заплатити ціну за нашу свідомість. Я вам, наприклад, скажу чесно, що після Майдану деякі речі почав по-іншому сприймати. Раніше я робив багато помилок, а тепер перестав їх робити, став самого себе виховувати, бо зрозумів: Україна – це не якийсь пузатий дядько з телевізора, Україна – це я, і я повинен робити для держави і для свого власного життя так, щоб і мені було комфортно, і я нікому не заважав. Усвідомлення цього до мене тільки на Майдані прийшло.

– Я брав участь у першому Майдані, дуже добре його пам’ятаю...

– ...я теж брав, але був ще маленьким, для мене це була така, знаєте, атракція...

– ...2004 рік, теж багато людей, наметове містечко... Але тоді у протесту лідер був, люди скандували: "Ю-щен-ко!" У Майдану 2013–2014 років формально були лідери – Яценюк, Кличко і Тягнибок. Але багато хто не сприймав їх як лідерів. Як ви ставилися до цих трьох людей?

– Ніяк. Я їх узагалі тоді не розцінював і не прогнозував якихось історичних подій, які потім в Україні відбудуться – після того, як ми виженемо Януковича. Була одна ціль і одне розуміння: я не хочу жити в країні, якою керує людина, яка сиділа у тюрмі, яка розкрадає нашу країну. Наступних кроків я не прораховував. Важливо було цю перемогу здобути, а там уже як будуть розвиватися події. Я на цьому не дуже акцентував увагу. Хоча коли політики виступали, і люди були незадоволені, я теж кричав їм: "Ганьба! Ви не можете вести нас уперед, не вірите в нас!" Я дуже добре пам’ятаю, як ми стояли на Інститутській із батьком, на такому підвищенні, і коли на Водохреще почалося протистояння на Грушевського, я зрозумів: їхні слова вже народ не втримають, і їхні обіцянки нічого не значать. Ініціативу суспільство бере у свої руки. І почалася найактивніша фаза Майдану.

Мій батько ніколи в житті не керував охороною Буковеля, і з Коломойським ні він, ні я не знайомі

– Я пам’ятаю одне віче, яке було в неділю, ми за сценою стояли, там були Порошенко, Кличко, Тягнибок, Яценюк... Саме на Маккейна чекали, і у мене виникла дискусія з Яценюком. Стосовно Януковича. Я говорив: "Валіть його, він упаде, він уже не встоїть!" – "Що ти кажеш? – відповів Яценюк. – Йому треба дати прийти до 2015 року ослабленим, зараз нічого не буде..." І я зрозумів: ніхто з лідерів не вірить, що Януковича можна скинути...

– ...звичайно...

– ...і от усі сторони конфлікту вже домовилися, разом із посередниками, про закінчення Майдану, було висунуто умови, були присутні міністри закордонних справ деяких країн, і росіяни були – усі були. Янукович, три лідери Майдану... Домовилися, що все, брейк, протест згортається. І ось у 26 із половиною років виходить Володя Парасюк на авансцену і висуває ультиматум і Януковичу, і керівникам Майдану, і це стало точкою відліку, мені здається, тому що з того моменту все і почалося. Запитання перше: чи вважаєте ви себе історичною постаттю – у зв’язку з тим, що я сказав?

– Відповім, як усім кажу: нехай у цьому історики, науковці розбираються. Я не перебільшую своєї ролі в той момент. Можливо, це стало якимось ключовим моментом...

– ...це таки стало ключовим моментом...

– ...дивіться, якщо я почну самого себе аналізувати і приписувати собі якісь здобутки, це мене точно зупинить, "плюсів" мені як особистості не додасть, тому я завжди кажу так: нехай розбираються історики, журналісти, науковці, навіть слідчі нехай факти зіставляють і відповідають на подібні питання. В одних книжках пишуть, що це зіграло роль в історії Майдану і України, в інших – що не зіграло. Як на мене, зарано говорити про це: по-перше, мало часу минуло, по-друге, я вважаю, що Революція гідності продовжується і надалі. Ось коли будуть у неї чіткі перемоги, я прийду в цю студію і відповім на запитання, ким я себе в цьому процесі вважаю.

– Один із генералів СБУ сказав мені: "Ну, історія Парасюка не така, якою здається"...

– ...(сміється) а яка?..

– ...я зараз хочу це перевірити. Це правда, що ваш батько керував охороною Буковеля?

– Ніколи в житті.

– Проїхали. Зорян Шкіряк сказав, що на Майдані вас не пам’ятає, що ви з’явилися там в останні дні...

– ...я можу сказати, що я Зоряна Шкіряка на Майдані теж не пам’ятаю (усміхається), знаєте, усі ці "пам’ятаю/не пам’ятаю" – це дуже смішно. Дам вам просту відповідь: я ніколи не був ні депутатом, ні чиновником, і точно так само батьки мої ними не були. І зв’язків із тогочасними політичними фігурами у мене взагалі ніяких не було. А про Зоряна Шкіряка я почув набагато пізніше, ніж він думає. Коли вже війна на сході України почалася, я дізнався, що є така фігура, яка має стосунок до МВС.

– А як ви жили, не знаючи про Зоряна Шкіряка?

– Я думаю, мені було набагато комфортніше, ніж із усвідомленням того, що я його знаю.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Ідемо далі за чутками. Кажуть, що ви з батьком з’явилися на Майдані з охоронцями з Буковеля, і запросив вас туди Коломойський...

– ...це брехня. Головне управління, яке розслідує злочини на Майдані, особисто Горбатюк мені сказав: "Ти готовий пройти детектор брехні й відповісти на запитання, чи пов’язаний ти з олігархами, чи знав ти когось із політичних фігур того часу?"

– Детектор навіть?

– Так. Я йому сказав: "Напишу заяву і відповім". Із цим немає жодних проблем, тому що я впевнений у своїх словах. Можна й історію мого батька перевірити...

– ...тобто з Коломойським ви не пов’язані?

– ...боже, та цей ваш співробітник СБУ...

– ...генерал!..

– ...якби міг знайти на мене компромат, він би його накопав. Але, крім школи, де у мене з якихось предметів трійки були, якихось сутичок на дискотеці й не дуже успішного навчання на факультеті електроніки, жодного компромату і немає...

– ...не цікаво...

– ...напевно.

– Володю, повторю запитання: не були ви з Коломойським знайомі?

– Ні, що ви?!

– І батько не був знайомий?

– Ні, звичайно.

– Добре. Останні чутки перевірю: це правда, що ваш батько зі своїми друзями почав стріляти по "Беркуту"?

– Неправда.

На війні настільки страшно, що уявити не можна. Усе стріляє, вибухає, калюжі крові, усі кричать... Це справді пекло

– Під час бою за Іловайськ вас було поранено й захоплено в полон. Як це було, ви пам’ятаєте?

– Пам’ятаю. Ми виривалися, в останній момент я бачив журналіста Шапошникова, який зараз, по-моєму, у Штатах, і свого безпосереднього командира батальйону Юрія Березу. Скажу так: з епіцентру обстрілу я вирвався першим, за кермом не був, відстрілювався, за кермом сидів мій друг, який загинув, ми до певного перехрестя під’їхали... Звичайно, страх, нерозуміння, що робити, тобто якщо хтось каже, що він супергерой, залишімо це для книжок, тому що на війні настільки страшно, що уявити не можна. Усе стріляє, вибухає, калюжі крові, усі кричать... Це справді пекло. Ти не розумієш, за що братися: рятувати поранених, ховатися, вириватися.

Потім вирвався Береза, вирвався Шапошников, який із ним був, по-моєму, був ще БТР зв’язку, і я запитав, куди їхати. На що Юрій відповів: "За мною". Вони поїхали, а нам куля пробила колесо, і ми зі швидкістю п’ять кілометрів на годину по самому центру обстрілу... Не знаю, Господь Бог нас спас. По дорозі ми затягли до себе в бус хлопців із "Дніпра", чию машину у нас перед очима підбили, доїхали до посадки, дістали поранених, почали відстрілюватися. Майже весь БК вистріляли, у мене автомат заклинило, я зрозумів, що потрібно витягувати поранених кудись, була така посадка, заходили ми туди з розвідкою... Але, щоб ви розуміли, це не 10 і не 20 метрів, це метр–два.

Я зайшов, за мною ще один хлопець, а за ним мій друг. І я побачив людей, які в окопі сидять і вже в наш бік дивляться. Це були російські солдати. Вони нас не бачили чи що, але це було рівно частку секунди, бо ззаду прилетіла граната і мене виключило. Я довго думав про те, як загинув мій друг, і зрозумів: він так само цю гранату побачив, і вибіг із посадки. А там йому куля влучила в серце...

Я прийшов до тями від ударів по голові. Це російські солдати були, повторю. А історії про те, як мені вдалося їх обдурити, я думаю, можна присвятити цілу програму. Спочатку, зрозуміла річ, панікував, оскільки прекрасно розумів: буду другим Савченко. Не знаю, хто як її розцінює зараз, але тоді це військовополонена була, усі про неї саме це знали. Думав, ну все, будуть возити по Росії, як ведмедя у клітці, робити з мене страшного злого бандерівця, який пожирає дітей... Я розумів: треба якось приховати, хто я. Дуже допоміг хлопець-медик, він, по-моєму, уже демобілізувався з лав Національної гвардії. Коли російські солдати надавали нам першу допомогу, він, побачивши, що мене поранено в голову, порадив: "Не замотуй, нехай тобі обличчя заллє кров’ю. Давай я тобі шию перемотаю, скажеш, що голову не можеш підняти, тому що перебито щось". А як я свої документи в донецьку землю закопував! Зараз смішно, а тоді... Тільки закопаю – міна прилетіла, усе обсипалося, і вони знову назовні! Ну мені вдалося все-таки їх заховати. Потім повезли нас в інше місце, там теж була специфічна історія, я говорив, що я медик, вигадував щось...

– ...Борис Філатов сказав, що вас вивезли на територію Росії...

– ...дивіться, хлопці, які були зі мною в МТ-ЛБ (я лежав обличчям униз, а вони з боків), бачили, що ми проїхали знак: державний кордон України. А потім, коли приїхали вже на базу...

– ...ГРУшну?..

– ...я не знаю, нам футболки відразу затягнули. Але під час допиту я зрозумів, що це точно не військові і не хтось із "ДНР". Напевно, спецпризначенці з Росії, ФСБ. Ставили загальні запитання, я набрехав, що медик, прізвище Сидоренко, був мобілізований... Пам’ятаю, як вони ще говорили: "Ну ты посмотри..."


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– ...лох!..

– "...кого не возьмем, одни медики и волонтеры, а кто стрелял?" Але вони не били, нічого мені не робили, переписали дані і кажуть: "А документы твои где?" Там цілий ящик документів стояв. "Нема, – кажу, – згоріла сумка в машині". Вони: "Ну ладно". Вивели мене, в яму кинули й усе. Потім гірше було: якщо пам’ятаєте, на тому відео, де скакали, я теж є...

У полоні знущалися так, що ви собі уявити не можете: коли хліб давали, у болото перед цим кинувши; воду принесли якусь жовту...

– Скакали?..

– ...коли деенерівці і чеченці над нами знущалися.

– А що, сказали: "Скачіть"?

– Ну це ж славнозвісне відео з Іловайська, вони добровольців відвели вбік, поставили військовослужбовців українських і говорили образливі слова: "Хто не скаче..." тощо. Непристойні речі різні. Потім приїхали російські ЗМІ, посадили нас у ПАЗик, возили по Донецьку: "Ось, будете все це відбудовувати..." Потім привезли на базу СБУ, і там найгірше було, тому що ми зустріли людей, які жили в Донецькій області і вступили в терористичні організації. Вони знущалися так, що ви собі просто не уявляєте...

– ...били?..

– ...ні, сильно не били: там же, у принципі, одні доходяги були...

– ...а як знущалися?

– Плювали...

– ...в обличчя?..

– ...так, і з хлібом неприємна ситуація була: коли хліб давали, у болото перед цим кинувши; воду принесли якусь жовту: ну ви розумієте... Але ми всі були виснажені, хотіли їсти, пити – страшне, що коїлося. По-перше, я однієї речі не розумів, відвоював багато, але такого не відчував: ночі в той момент були такі холодні, що здавалося – це січень, а дні такі гарячі! Неймовірний контраст. А ми у футболках...

Чим усе закінчилося? Прийшов якийсь російський військовий, сказав: "Ладно, пусть валят" – і я вже зрозумів: усе, нас відпустять. І ніякого одного Парасюка не випускали, випускали цілу групу – 150 чи 200 осіб. Нас довго передавали Червоному Хресту, ми ще цілу ніч у тих "санітарках" спали... Потім нас уже випустили з їхньої території, недалеко від Волновахи в полі сіли вертольоти, і я дуже добре пам’ятаю, що в той момент мене охопила якась дурнувата паніка. Сів у машину до ДАІшника, який нас супроводжував, забрав у нього КСУ і сказав: "У Дніпрі віддам". Він мені: "Та ні, я ж свій..." Я кажу: "Добре. Я людина військова, знаю, як зі зброєю поводитися, просто мені так безпечніше".

– Бачите, паніка була все-таки...

– Ну скажіть, а в кого її не буде, якщо ти розумієш, що в деяких моментах не контролюєш ситуації?

Ми цілилися і стріляли, а долітали наші кулі до когось чи ні, один господь знає

– Але прощалися з життям?

– Разів 20! Була складна ситуація, коли ми їхали в КамАЗі, нас ніби з території Росії везли, і така духота стояла, ви собі не уявляєте. Напакували, як скотину, купа поранених, усе у крові, усі кричать... І по полях везуть, усе в порохах! Я не витримав – відкрив це брезентове вікно. Через 10 хвилин зупиняється машина, у це вікно залазить російський солдат із пістолетом ТТ, а я якраз сиджу... Звів курок і каже: "Хто?" Я розумію, що здати – нікого не здам, – застрілить. Скажу: я...

– ...застрілить...

– ...мовчу. І в той момент, як кажуть, усе життя за секунду переді мною промайнуло. Мовчки сиджу і дивлюся на нього. Він каже: "Ще раз – в іншому місці будеш". Я відповів: "Окей, я зрозумів".

– Ви вбивали когось?

– Складне запитання, важко на нього відповідати. Я скажу так: ми цілилися і стріляли, а долітали наші кулі до когось чи ні, один господь знає. Упритул не стріляв, ні над ким не знущався. Навпаки, бачив на війні з боку українських солдатів тільки доблесть. Якщо росіяни полоненим руки відрізали, то наші, повірте, з великою відповідальністю ставилися до військовополонених. Не тому, що любили їх, а тому що розуміли: що більше постраждають вони, то більше наші хлопці постраждають у полоні ворога.

– Ненависть до держави Росія у вас є?

– Є. Може, колись вона зникне, але це вже залежить від російського народу. Забагато вони нашій державі зла зробили, і я не тільки про 2013–2018 роки кажу. Я народився в Західній Україні, тому повірте...

– ...вірю...

– ...я всі ці речі дуже добре відчуваю. Тому коли мені хтось говорить, що я руйную пам’ятники визволителям... Так я не вважаю Другу світову війну вітчизняною, по-перше. А по-друге, стільки шкоди, як радянська влада, Західній Україні ніхто не завдав.

– Це правда...

– ...і я не хочу ні з ким ні про що дискутувати...

– ...немає приводу для дискусії...

– ...у мене свої переконання, може, у когось інші.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Ви були одним із учасників блокади Донбасу. Навіщо було його блокувати?

– Бо я розумів, що це одна з причин війни: великі гроші. І ще ми розуміли, що наші військовополонені довго-предовго будуть із полону виходити. Деякі цілі було реалізовано, деякі – ні, але це історична подія, я вважаю, її зафіксують у книжках. У цьому протистоянні ми частково перемогли, але воно ще не закінчилося.

Дуже добре пам’ятаю, як нас учили люди, які їздили воювати в Чечню. Показували, що таке автомат Калашникова, що таке штурмування, що таке шикування...

– Ви згодні, що війна триває досі, тому що це вигідно обом сторонам?

– Я думаю, вони хочуть вийти з цього конфлікту, і Путін у тому числі. Просто він не знає, як це зробити, щоб було безболісно перед своїми ж громадянами.

– Тарас Чорновіл сказав, що вас і Семенченка фінансує Путін.

– Ну, якщо ви вважаєте слова цієї людини авторитетними чи правдивими...

– ...син авторитетного батька...

– ...я думаю, його батько з потойбіччя споглядає і багато в чому йому за такого сина соромно.

– Ви були членом Конгресу українських націоналістів. Чи близька вам націоналістична ідея?

– Дуже. Але я з неї не крайні межі якісь брав, а своє ідеологічне виховання, бо ОУНівська ідеологія дуже потужна в базових речах: пропаганда здорового способу життя, знання історії... Тому я і вступив у цю організацію, возив дітей до таборів, сам у цих таборах був. Дуже добре пам’ятаю, як нас вишколювали люди, які їздили воювати в Чечню. Показували, що таке автомат Калашникова, що таке штурмування, що таке шикування...

– Чи відомо вам, що багато керівників нинішніх нацоналістів отримували гроші від режиму Януковича, особисто від віце-прем’єра Андрія Клюєва, а зараз співпрацюють із росіянами?

– Чув неодноразово, і думаю, що воно десь, напевно, так і є.

– Огидно, правда?

– А знаєте, як я це зрозумів? Націоналістичні рухи в нас досить приватизовані. Це стан душі, його приватизувати неможливо! Є люди, які говорять російською, але вони більшою мірою націоналісти, ніж ті, хто ходить у вишиванках і кричить: "Слава Україні!" Ця приватизація мене дуже злить. Але те, що російські спецслужби найбільше намагалися вплинути на організації, де ідеологічно виховують людей, відомий факт. Як і те, що Конгрес українських націоналістів розвалила російська агентура, відправлена в Україну ще у 80-ті роки.

– Як ви ставитеся до "національних дружин"?

– Ніяк. Щиро кажучи, побачив Білецького, хотів запитати, але питання так і не назріло. Немає конкретики, тому що немає лакмусу. Ось станеться якась подія, після якої я скажу: "Хлопці, я зрозумів щирість ваших намірів". Або навпаки, скажу, що не зрозумів. Але поки такої події немає. Створено рух, але він ще себе не показав.

– Це правда, що ви хочете очолити Міністерство внутрішніх справ?

– Це моя мрія. (Усміхається.) Хоча, бачите, я усміхаюся...

– ...а чому ні? Що б ви там зробили?

– Дуже багато. У першу чергу, підійшов би радикальніше і критичніше до кадрового питання.

– Тому що це головне...

– ...я вважаю, так.

Порошенко робить ті самі кроки, що й Янукович: ізолює себе від реальності

– Що ви думаєте про президента Порошенка?

– Уважаю, що ним керує страх, і він робить ті самі кроки, що й Янукович: ізолює себе від реальності. Це величезна проблема.

– Як ставитеся до Олександра Турчинова та Арсена Авакова?

– Арсена Авакова я не розумію в деякі моменти, коли він підіграє Петру Олексійовичу. А з іншого боку, у мене з ним неодноразово були дискусії, не скажу, що на підвищених тонах чи в неприємній формі, ми нормально спілкувалися, усе це змінилося після блокади. Є моменти, які я розумію, є такі, через які я не розумію його взагалі, але найкраще, що могло б статися в його випадку це якби він просто пішов у відставку.

– А Турчинов?

– Ви знаєте, мені про досвідчених політиків складно говорити. Коли вони намагаються пояснити мені, що я роблю щось не те, мені хочеться сказати їм...

– ...а що ви зробили...

– ...так, за весь період незалежності, чому закони не діють, у країні хаос, війна і складна економічна ситуація?

– Ви у Верховній Раді кілька років пробули – як вам українські політики взагалі?

– Ну, це таке явище, яке словами не опишеш. Бульбашка якайсь, яку ти б′єш, а вона потім як другий Термінатор, який із плазми чи рідкого металу зроблений і розповзається. Частина парламенту просто керується страхом...


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– ...і бабками...

– ...ну, це ще одна частина. Але тих, які керуються страхом, можна в тих чи інших обставинах змусити робити правильні речі.

– У вас у Верховній Раді є вороги?

– Зі мною не вітаються. Їм сказали від Порошенка, що якщо будуть вітатися, то: "А-а-а, ти з Парасюком...", на тобі тавро і тобі 20 мільйонів не дадуть.

– Вам у парламенті вдалося заробити?

– Зарплату тільки маю – теж готовий на детекторі відповісти.

– Марно у Верховну Раду ходили...

– ...але я хочу сказати, що там є все ж деякі люди, які не заробили нічого, за яких я ручаюся.

– Якби зараз були вибори парламентські, пішли б ще раз?

– Тільки з командою. Одному там досить важко. Не можу сказати, що досяг якихось супервтілених змін, хоча вони є. Це і закон "Про НАБУ", яким я дуже пишаюся...

– ...дуже важливий закон!..

– ...важливо відчути, що таке держава, політична модель, як її влаштовано. Тільки два місяці тому я в цьому питанні жирну крапку поставив, сказав: "Я знаю, як усе відбувається. Від точки А до точки Б".

Гелетей поводився нахабно. Я йду, його не чіпаю, а він буде в мій бік пальцем тикати і сміятися?

– Ви вчилися рукопашного бою, стрільби з вогнепальної та пневматичної зброї. Ви підготовлені до збройних сутичок?

– Що стосується рукопашного бою, кажуть, треба ще тренуватися. А у плані зброї я й далі намагаюся себе вишколювати: у тири ходжу, зброю завжди тримаю в чистоті, деколи в ліс виходжу, щоб зробити якийсь марш-кидок, тому що невідомо, що завтра буде, краще чи гірше.

– На вашому рахунку кілька бійок, я собі навіть виписав: із Володимиром Литвином, Романом Насіровим, Максимом Курячим, Олександром Вілкулом. Знаменитий удар ногою в голову одному з керівників СБУ Василю Пісному. Також ви вдарили ногою екс-міністра оборони Валерія Гелетея. До речі, за що?

– За Іловайськ. Він поводився нахабно. Я йду, його не чіпаю, а він буде в мій бік пальцем тикати і сміятися? Ну так давай, відповідай...

– ...не винесла душа поета...

– ...я обіцяв особисто, що це буде мій протест стосовно нього, Муженка... Муженка я від того часу не бачив. Так, важливі люди у країні, генерали. І що, мені на їхнє хамство не реагувати? То я себе поважати перестану. Ну йду я з Лещенком, чого ти тикаєш пальцем і смієшся у мій бік?

– А важко стриматися, коли таке, так?

– Ви знаєте, коли найважче стриматися? Коли ти три–чотири дні тому як покладав квіти на могилу друга. Молодого хлопця, який був підприємцем, усе кинув і поїхав спочатку на Майдан, а потім на війну. А найгірше – це коли ти приїжджаєш до його дідуся, який один-єдиний лишився в Україні, він тримає ці медалі в руках, а в його очах просто біль. Ти хочеш розірвати все, що тобі під руку попадеться, вороже чи сумнівне. Так співпало, що я був тоді на могилі Тараса... Словом, не шкодую ні про один із цих випадків і готовий за все відповісти.

– Чи правда, що під час бійки з депутатами з Опозиційного блоку вам зламали носа і вибили три зуби?

– Та ну! П’ять! (Сміється.) Це навіть бійкою назвати не можна – так, штовханина. Нічого мені там не зламали, ніс подряпали, і то – свої, коли мене забирали звідти.

– Дивлячись на сьогоднішню ситуацію в Україні, ви хотіли б, щоб був іще один Майдан?

– Ні-і-і, звичайно, ні! Я хочу, щоб країна еволюційно розвивалася, нормальним цивілізованим методом. Це моя мрія. І моя мрія – щоб Україна вирвалася з політичної апатії. Де не запитаєш – у садочку, у школі, у лікарні – люди всюди говорять про одне, про політику. Я хочу, щоб вони не говорили про це, і це, напевно, кінцева точка моїх планів, моєї дорожньої карти. І я точно не бажаю, щоб люди мерзли на майдані і страждали.

– Петро Порошенко знову стане президентом?

– Ні.

– Упевнені в цьому?

– Ну припиніть. Я реально дивлюся на речі: адмінресурс є, частина підтримки якась теж є. Хіба що суперфальсифікація спрацює, але ми ж розуміємо, що це просто породить якісь протестні дії в Україні, і президентом він усе одно не буде. Хоча я не пророк і точно знати не можу.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– А ви хочете бути президентом України?

– Хочете/не хочете – це, напевно, питання до інших політиків. (Усміхається.) Тут важливо, треба чи не треба...

– ...але думки є такі?

– Ну, по-перше, мені тільки 30 років, по-друге, я буду допускати думки про це лише у випадку, якщо я буду нормально розуміти, що зможу на цій посаді зробити – це раз, і друге – буду відчувати свій потенціал у плані освіти, якогось певного професіоналізму в тій чи іншій сфері. А якщо зараз такі думки допущу, вони ж мене і знищать. Ви подивіться, що робиться з українським політикумом: гарні люди, класні, які не прогнулися, виходять із цієї системи і створюють свої партії. У кого не запитаєш – партія, партія... Для чого це робити?

Десь два мільйони доларів пропонували – за вступ у коаліцію. Але не всю суму відразу, а платежами, як зарплату, хотіли давати

– Приходили до вас гінці від олігархів: мовляв, гарний ти хлопець, Володю, давай під тебе рух або партію створимо?

– Звичайно, приходили. Але не з цим.

– А з чим?

– У коаліцію запрошували. Але через таких людей, яких просто використали як телефон.

– Багато пропонували?

– Десь два мільйони доларів – за вступ. Але не всю суму відразу, а платежами, як зарплату, хотіли давати.

– І що, не хотілося двох мільйонів доларів?

– Послухайте, я щиро скажу: гроші мене не цікавлять. Я досить скромна людина в побуті, і мені в цій скромності настільки комфортно, ви собі навіть не уявляєте! Мені не приносить кайфу машина за 100 тисяч доларів чи будинок у Козині, і місія, яку я собі прописав, не в тому, щоб усе це отримати. Але пропонували! Казали: будуть тобі вибори у твоєму окрузі і ще в одному, збоку, поставиш там свою людину... На початку кар’єри парламентської й від Порошенка приходили, говорили через моїх помічників. Теж у районі двох мільйонів доларів пропонували: мовляв, давай вступай у наш блок... І казус вийшов, коли Луценко вийшов і назвав: "От, у нас той, той, той і Парасюк". Я кажу: "Хлопці, стоп. Я вам згоди не дав, я відповів "ні". А якщо ваші інформатори гроші у вас узяли і сказали, що "так"... Ну, то з ними і розбирайтеся".

– Останнє запитання – і швидка відповідь: Україна проб’ється?

– Куди? (Усміхається.)

– Узагалі.

– Звичайно. І цей шлях набагато коротший, ніж ми з вами уявляємо. Пробників залишилося дуже мало, далі – просто соціальний розвиток населення.

– Володю, я вдячний за це інтерв’ю...

– ...воно настільки круте (усміхається)!..

– ...можливо, я дурний, але я вам повірив.

– Є в мене ще 30 секунд?

– 20.

– Ви на початку сказали, що будуть гострі запитання, а мені здається, що це одне з найприємніших інтерв’ю, тому дякую, що запросили. Тисну вашу руку!

ВІДЕО
Відео: Дмитро Гордон / YouTube

Записала Ганна ШЕСТАК


Джерело статті: “http://gordonua.com/ukr/publications/parasjuk-mij-batko-nikoly-ne-keruvav-okhoronoiu-bukovelja-i-s-kolomojskym-ni-vin-ni-ja-ne-znaiomi-i-te-shcho-vin-is-druziamy-striljav-po-berkutu-nepravda-239409.html”